За вікном морозносвітлий ранок,
Сонця перші дотики відчув,
Я замкну себе у одноденний замок,
Щоб думок своїх порядок знов здобув.
Бо розсипані вони у різні боки,
Хоча не у різні,- у один,
І шукаючи зворотної дороги,
Стримали у дивний спосіб часу плин.
Люди, коні, стало все немов у ваті,
Між зубами зачепилися слова,
Грудка снігу літнім днем лежить на хаті,
Потонула в ній весняна крапля дощова.
Маю відчуття – думки вертатися не хочуть,
А продовжити лиш їм відомий путь,
Най ідуть. Порожню голову не буде чим морочить,
Згодом звуся як, попробую забуть.
Одноденний замок тут не допоможе,
Швидко так не витягну із себе гак.
На щодень одягну маску, не помітять може,
А вночі збиратиму себе в кулак.
