Ти знаєш любий, друже мій:
Чи є в нас щастя на землі?
Чи ще радіють діти наші?
Чи ще добро людське не згасло?
Чи буде це життя спокійне?
Чи в дружбі всі залишаться країни?
Чи вмієм святість берегти,
Любов в серцях, Бога в душі?
Чи довго буде сонце сяять?
І взагалі, чи житимем
Ми з вами далі?
Звичайно друже, той
Відповідь не знає, хто
Бога у собі не має,
Хто самовпевнено крокує у житті,
Порушуючи заповіді Божі і святі,
Хто думає, що радість
І любов в грошах.
То це - навіки є пропащою душа.
А сонце буде доти всім світити,
До поки люди будуть з Богом жити.
І щастя матимуть ті діти,
Які уміють Богові радіти.
Бо сам Господь і є наше спасіння
І шлях до нового життя.
Та , хто цього не зрозуміє,
Просто помре і піде в забуття.
Спасайте душі свої, люди,
Ще не пізно!
Моліться Богу і кайтеся, бо
Ми всі грішні.
Застане в розпачі все людство
Страшний суд,
Тоді так тяжко прийдеться нам тут!
І всі побачать Господа
Живі і мертві люди.
Та праведних залишить Він,
Негожим гірко буде.
Послухайся мене, мій друже,
Що я тобі говорю.
Господь всіх любить дуже,
Піклується про нашу долю.
На серці боляче мені,
Так мало вірять в Бога,
Та шкода тих людей -
Без покаяння, погана в них дорога.
Послухай, любий друже, мій -
Живуть всі люди на землі,
Та той хто про земне лиш мріє,
Не маючи, на Господа ніякої надії –
Усі вони безглуздо і загинуть.
... А сонечко завжди буде світити,
Та тільки тим, хто з Богом забажає жити.
ID:
646893
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.02.2016 19:26:53
© дата внесення змiн: 25.02.2016 19:26:53
автор: Наталія Карнаух
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую
