|
Коли поїдеш ти, я втрачу те,
Що довго так тримало тут мене.
Ти той єдиний, що зумів,
Почути декілька тих слів,
Які розповідають те,
Що сильне почуття моє.
Гірка розлука...
Це ж нестерпна мука
Яка спочатку ранить, потім вб'є,
Хоча... Не завжди так на світі є.
У більшості випадків так, але..
Ще є безумці, які вірять в те,
Що відстань зближує серця,
Що не потрібно буде каяття..
Я в це не вірю, і тому,
Повторюю собі я правду ту,
Що навіть не згадаєш ти мене,
Що хтось, та все ж тебе знайде.
Та всеодно я дочекаюсь,
Тому що все ж я сподіваюсь,
Що ці безумці саме ми....
***
І все ж, безумці з нас не получились,
І все ж таки з тобою розлучились.
Я сподівалася, що відстань не проблема,
Та виявилася неправильна ця теорема.
І більше, що люблю, сказати я не можу,
І знову своє серце болем я тривожу.
Я була першою у більшості моментів,
Для тебе ж це були лиш декілька експерементів-
Наскільки довго зможу я терпіти,
Що була не єдиною з "еліти",
Яка приречена була на муки,
Страждати від любові і розлуки.
Не розумію я її, коханий,
Як можна було вірити, що ти не є жаданий
Для іншої, що встигла покохати,
Яку залишив ти саму-страждати.
Я так тебе просила не потрібно цього,
А думка все ж була - "не можу я без нього"...
ID:
645508
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 20.02.2016 17:31:27
© дата внесення змiн: 20.02.2016 17:31:27
автор: Льолік*
Вкажіть причину вашої скарги
|
