Ти, наче місячна стежина,
Що в загадковий горизонт,
Ховає радісні хвилини,
І вабить вічністю в експромт.
В твоїх очах блакитна ласка,
Напевно, взята з висоти,
Чи ж із солоних вод Аляски,
Де люблять бавитись кити.
В словах твоїх ясніють маки,
І лава збуджує вулкан,
Ти, наче плавний стиль сиртакі,
Й дзвінкий розгнузданий канкан,
Лавина, що в собі ховає,
Бентежні проліски весни,
Голубка біла ,що влітає,
Із горобиних жахів в сни.
Ти та, без кого годі жити,
І варто йти у сонний ліс ,
Щоб потім дарувати квіти
Й тривожні запахи беріз…
