Присвячується брату Кацуну В.П
полковнику, який стояв на захисті Вітчизни
та пішов у вічний спокій далеко за межами
рідної України
Ой, якби я крила мала
Та зозулею стала,
Полетіла б я до тебе, Тихенько кувала
До схід сонця голосила,
Поки роса не спала
Та про нашу родиноньоку
Тобі б розказала.
Посадила б калиноньку
З рідної Вкраїни
Щоб стікали з віття роси
Як сльози родини.
Як любив ти Україну -
Вона тобі сил давала,
Та родинне твоє горе
В чужу землю поклала.
На твоїй могила, брате,
Будуть цвісти троянди.
Ти любив природу завжди -
Звідусіль все звозив.
Ти залишив після себе,
Гарну згадку, брате!
Внукам, правнукам твоїм
Буде що згадати.
Посадіть, онуки, діду
Піонію червону.
Ту, що він завіз з Полтавщини
Із батьківського двору.
Спочивай, наш брате рідний,
Тебе не забудем,
Хоч ми теж вже незабаром
Разом з тобою будем.
Ще ніхто від злої смерті
Не міг відкупитись.
Оце тільки правди в світі,
З чим треба змиритись.
