Не переробиш викрій ідеального стану.
Коли кидаєш рухом, дзвенить повітря.
Це наснаження дикістю й святістю.
Тільки де твоє мешкання?
Десь там, у загалі Боцри?
Не вмілось вимовити, тож пам’яттю
Лягло на вуста гіркувате ймення,
Ли’ло свої залізні пахощі,
Просякало нутрощі
Словесними ловами,
Відхаркувалось кароокою мовою,
Поки не вихлюпнувся на берег язик.
«То через пожерливу незгоду!»
- казали голосні свідки.
Ох, зате тепер заслужено мовчазна.
Колись було все одно,
Тепер – однаково.
