Стоїть на вигоні сосна
Висока- превисока,
Тільки чому вона сумна
І чому одинока?
Питаю я, вона мовчить,
не вимовить ні слова.
Діждавшись ночі - сич кричить,
Ось і уся розмова.
Та раптом вирвалась сльоза
І в світ пішла живиця.
Тоненька цівка, мов лоза,
Прихована скарбниця.
І зрозуміла я тоді,
Чому їй дуже сумно:
Бо в давні роки молоді-
Це місце, звалось ,, Шумне".
Росли і клени дуби,
І птаство щебетало.
Тепер,лишень одні горби,
А лісу вже не стало...
Стоїть на вигоні сосна
Висока - превисока.
Лишилася вона одна
І зовсім одинока...
