Приходиш щоночі, крадеш сни у свої долоні,
шепочеш слова, як лютому мовить рання тепла весна.
А небо над головою, кольору стиглих півоній,
за комір мій сипле проблемами ніби із всього дна.
І ні́куди дітись, ховатись немає потреби
Життя все одно дістане і схопить тебе за живе.
А щоб все круто змінилось варто почати з себе
Тому що воно, життя, повз тебе ніколи не промайне.
І відразу владнається все, чуєш, не припиняй
ніколи думати про майбутнє чи мріяти про любов.
А коли я стомлена до тебе прийду - проганяй.
Бо ні, не варто розпочинати по-но́вому все це знов...
