Німа серед тисяч слів,
Глуха в розмаїтті звуків...
Мотузки рутинних днів
Вузлом зав'язали руки.
Вдихнути б. Та хижий страх
Надвечір стискає груди.
Мій відчай, мій вірний птах,
Літає за мною всюди.
Я більше не бачу снів -
Кошмари, самі кошмари...
Мов зграї голодних псів,
За мною біжать примари.
Чи згас мій вогонь, чи я,
Мов свічка, цілком згоріла?
Без полум'я все життя -
То лише доріжка сіра.
Гарно .. відчуваю щось дуже схоже на Ваш вірш.
P.S. Мені теж шкода, що Ви видалили свої творіння.. Але сподіваюся, що матиму змогу читати ще
Ksiufka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, буває, як нахлине щось таке... Дуже дякую за ваші теплі слова, я, власне кажучи, думала, що взагалі нічого більше писатися не буде. А хотілося б - бодай для себе. Ще раз дякую
Не вічдчаюйтесь,Ksiufka,сіра доріжка зміниться на світлу і радісну.Кошмари зникнуть і примари, лиш вірить треба у життя, розвіються і сірі, й чорні хмари...
Ksiufka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, дякую) Насправді мені гріх жалітися на життя - просто був такий день і такий настрій)
Дуже дякую за ваші теплі слова, я, власне кажучи, думала, що взагалі нічого більше писатися не буде. А хотілося б - бодай для себе. Ще раз дякую 
