Людина, медик на роботі,
Вдома ̶ лиш проста людина.
Живе собі на білім світі
Й славИть Отця і Духа й Сина.
Навколо неї живуть люди.
Вітаються, коли стрічають.
А декотрі, такі причуди,
Людину ту не помічають.
Один з таких був їй сусіда,
Дуже ситий, аж пикатий.
У нього ввічливості й сліду
Не було, бо був пихатий.
Бува при стрічі, ніс до носа,
Вона його завжди вітає.
А він на неї гляне скоса,
Немов сусідки і не знає.
Одного разу цей пихатий
Зазнав тяжкого в житті лиха ̶
Ввійшла хвороба в його хату.
То де й поділась його пиха.
Рятунку він почав шукати.
Та де його знайти і звідки?
Отоді й згадав пикатий
Врешті про свою сусідку.
Причвалав до неї хворий.
Привітавсь. На цей раз чемно.
Бо чекать машину «Скору» ̶
То втрачати час даремно.
Чи ж могла йому сусідка
Відмовляти в допомозі?
Ні, вона доволі швидко
Помогла, чим була в змозі.
Бо ̶ це ж була таки медИчка,
Все зробила, як годиться:
Куди треба ткнула свічку
І ін*єкцію в сідницю.
Помогло! Тож боронь, Боже,
Комусь плюнути в криницю!
Бо, хто знає, колись може
З неї будеш пить водицю.
Жаль, що хтось це зрозуміє,
Як сідниця захворіє.
