Спогади – це пам'ять, яка набувається поміж втратами,
Ми б ніколи не полюбили, якби нікого не втратили,
Ніколи б не знали ні печалі, ні спокою,
Що ти відчуваєш, коли позбуваєшся дотику?
Темінь заходить у вікна, плете уночі клубок,
Я не знаю, що ти бачиш, коли не бачиш зірок,
Я не знаю, кого ти чекаєш, і з ким ти спиш,
Віра – єдине, що тобі допоможе
Пережити суцільну тишу.
Тож спи у холодній кімнаті, повній мов чаша води,
Хай відіб’ється в пісках тату із твоїх плечей,
Втрата – немов зими, ту ще стільки цієї зими,
Що вистачить на усіх, і залишиться ще.
У цих згустках, позбавлених звуків, розведених наче лють,
Руки торкаються рук, наче гончарних руд,
І попри усіх дими, попри життя і смерть,
Любов тягнутиме линву через кожне
З твоїх передсердь.
ID:
590287
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 28.06.2015 01:37:33
© дата внесення змiн: 28.06.2015 01:37:33
автор: Мирослав Гончарук_Хомин
Вкажіть причину вашої скарги
|
