Лежи опріч, тримай коліна разом,
Наче сонне стебло вигинайсь до найближчих зірок,
Наче вода розтікайся за ночі межу,
Місяця тіло гудить мов збитий з шляху
Чорного кольору, і з крилами замість руки,
Мідно-гранатовий жук.
Лежи.
Лежи і слухай, як хтось викидує в ніч голоси,
Чорне волосся, зав’язане в джгут,
Що пахне оловом і жіночим плечем.
Отче, бережи нас від нас самих,
Тих, хто вийшли до водопою і
Захлинулися в цих зірках,
Тих, в кого ніжність міцно захована
В карк,
Ми від того й цілуєм наших жінок
Найжагучіше,
Коли вони дихають,
І найтендітніше,
Коли вони сплять.
Ніч змазує щоки сутінню,
Серце бєтья тихо й знечулено,
Дихання стигне, повітря нашіптує,
Пальці між ліктями,
Шкіра під нігтями.
