Туга зашита у старінні,
Прокладеній в надії крихти.
У сні,який пришле припинені,
Думки на усамітненій зорі.
Тебе не розуміють близькі по крові,
Товариші,найкращі друзі.
Мороз сягає нервів шкіри,
Відчужуєшся завдяки собі.
Годуєш мріями із бородою,
Тридцятилітніх мужиків.
Кудись несе важка кіннота,
А хочеш тихо в мирі жить.
Знайдеш провулок перед домом,
Туди все привезли своє.
Але немає й крихти того,
За що віддати можна долю.
Не гарячкуй,простіше будь,
Він з'явиться і ти відчуєш.
Що світ до того був малим,
А з ним не видно краю сонця.
Це буде особистий круг спасіння,
Частина заповітної мети.
Просто просміхнись,рідненька,
А ось і він іде...
