Коли хвороба увійшла пудами,
Зломала тіло, розум зокрема,
Він вже не всилі говорить до тями,
А ліків порятунку, ще нема.
Усе міняється, зникає зміст картини,
Маленький човен став ,мов пароплав,
Ставок це море, зникли всі стежини,
Без напрямку маршут! Куди... не знав!
У його світі тихо і затишно...
Гостей не любить у свій світ приймать,
Йому із ними якось вже невтішно,
Їм тут не місце, їх не хоче знать .
Він знов в селі... тут все його минуле,
У ньому він живе , бо з ним рідня,
Веде розмову з ними , дискутує,
І оре ниву з батьком він щодня.
Не знає він ні жінки, ані внуків,
Дітей же в нього в той час не було,
То хто вони ,що простягають руки,
Він молодий – в нього батьки , село.
_________________
О Боже мій, які тяжкі ці муки
Дивитися, як гаснуть ліхтарі,
Так боляче... Приходить день розлуки,
Темніє все, у нього свої дні.
