За склом так грає тишком дощ,
Лиш ти присіла у вікна,
Сумним так поглядом давно,
Глядиш погода що дала.
Змарнілим настроєм життя,
Що ж дарували тобі діти?
Так ти лиш матінко одна,
Живеш завзято для їх втіхи.
І від народження лиш ти,
Нас бережно так доглядаєш,
І сумом вкрилося б життя,
Що ж буде далі ти не знаєш.
І ця тривога кожну мить,
Турбує серце непокірне,
Матуся! Матінко! Стерпить…
Й чекатиме щасливі миті.
В буденному житті завжди,
Є досить різні перешкоди,
Та так постійно поруч ти,
Й підтримаєш всі мої кроки.
Підтримуєш мене в житті,
Котре колись подарувала,
Матуся! Матінко! Одна…
Мене лиш так не полишала.
І в час коли була межа,
Творіння твого би не стало,
Із болем в серці вірно ти,
Надію щастя вічно мала.
І поглядом в далеку даль,
Ти скриєш сльози неминучі,
Та біль за серце що тремтить,
Безжально витримаєш муки.
І будеш вірити завжди,
У наше щастя, моя ненько!!!
І поглядом весь час своїм,
Мене в житті ти обгорнеш.
І лиш в подяку є життя,
Котре зростає в цьому світі,
Ковтком повітря так що дня,
Я буду вдячний кожній миті.
Я буду вдячний цим життям,
Що дарувала мені ти,
Матуся! Матінко! Моя…
Я щиро вдячний що є ти.
А.А.Отченко
дякую...
