Реаліст:
Привіт, моя закохана подруго.
Ти знов не спала усю ніч?
Скажи, навіщо ці потуги?
Візьми та скинь все з своїх пліч.
Скажи, моя гарнесенька подруго,
Навіщо серце знову рвеш?
Чи мало знов тобі наруги, -
Живи як є. Живи як ти живеш.
Не плач, моя закохана подруго,
Ти не одна була в цю ніч.
З тобою ще було вино й наруга, -
Яку ніяк не зняти з пліч.
Мрійниця:
Привіт, мій вільний друже,
Ну що ти можеш розуміти?
Кохала я. Та я йому байдужа,
Вином я горе намагалася запити..
Вже пусто стало у душі,
Як після сильних ураганів.
Він захотів, погрався та лишив,
Із чашою надпитого кохання..
Реаліст:
Поглянь на світ жорстокий,
Не дозволяй собою гратись.
Тобі болить та рани не глибокі,
Життя іде й не думає спинятись.
Живи як я. Всміхайся ранку,
І тій людині, поруч із тобою.
Та бережи від протягів фіранку, -
Свій біль хай забирає із собою.
Мрійниця:
Невже не хочеш ти кохання?
Щоб ти й вона всміхалися із-рання?
Виконувати всі ваші бажання?
Ділити всі життя переживання?
Скажи, мій вільний друже,
Знайомі ми з тобою так давно.
Чи я подобаюсь тобі, чи я байдужа?
Чи хочеш випити моє вино?
Реаліст:
Я не очікував такої хвилі,
Долі, витка чи розвитку подій.
Та твої очі, дійсно, мені милі,
І вже в житті своїм я не водій.
Тому, моя кохана ти подруго,
Запрошую зі мною не спати ніч.
Закрити всі щилини та фрамуги,
І зняти втому з твоїх пліч..
