Зимові ночі довгі-довгі.
Додому з́апізно дочовгав,
Промерз, я цуцик на вітру.
Мене, приймаючи в обійми,
Крижини з серця ніби виймуть -
Тепер вже точно не помру.
Розкривши оксамитні крила,
Нас чорноока ніч зморила,
Відправивши у забуття.
Та розірвав пітьму морфею
Чудовий сон: сади, лілеї,
А я - пуст́отливе дитя.
Качки купаються на ставі,
Біжу бос́оніж по отаві,
Але не боляче мені.
Землиця тепла і дрімотна...
Пішли роки безповоротно,
Та ось, вертаються у сні.
У нім - серпнева літня спека,
А ще - турботливий лелека
Годує з поля пташенят.
Козля гарцює білолобе,
Нахабна ґава гострим дзьобом
Мале лякає кошеня.
В моєму сні дитячі втіхи,
І все наповнюється сміхом:
Людське з божественим злиття.
Нажаль, і сни бувають різні,
Вони то лагідні, то грізні,
Як віддзеркалення життя.
19 листопада 2007 року
Оценка поэта: 5 Гарно! До речі: за стилем, розміром дещо нагадує Т.Г. Шевченка! Так само ніжно, м'яко, та по-дитячому чисто! Мабуть, від чистоти душі! Вражає!
Ігор Рубцов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оценка поэта: 5 мені дуже сподобалось! просто ЧАРІВНИЙ вірш...
Ігор Рубцов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Насте! Твої вірші мені теж подобаються. Хоча їх поки-що тільки два з прочитаних мною, але, думаю, бажання писати у тебе не пропаде. До нових зустрічей!
Оценка поэта: 5 Хороші у Вас вірші, бо наповнені силою добра.
Ігор Рубцов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Тамаро! Мені справді хочеться торжества добра. Але така сумна звістка про вбивство молодої дівчини... І не розуміє нелюдь, що вбиває себе у першу чергу. Такий жаль!