Собака проходить Парижем
Мовчки не зачіпаючи
Людського м’яса,
на одрі П'єр Ла Шезу
спочиває мій маленький братик
танцюю із тацею в руці
як світлорукий клерк
і п’яне темрявне вікно
кидається цеглинами спочину
у розітнутого птаха
янголи, що пішли з цієї землі
окупація кривавим оловом
й слово, що знову закрадається
у домівки парижан,
темне, як багнет німецького солдата
і ув’язливе,
як свобода,
котра
загинає
кути плаща стомленого чоловіка,
котрого постійно нудить
а може ті передмістя, це, всього на всього,
фантазм страху,
а може всього цього не було -
через хвилину від цих вітрин
нічого не залишиться, лише
купа згарища,
поруйновані театри,
викинуті у небуття будинки,
окупація диявольською рукою
зачинає бурю дикого комісаріату
хто зуміє той врятується,
та, як щодо улюбленого місця,
де затишно
було танцювати
й кидати на спомин ніжні
порухи
випивка,
кволість,
дикість миті
коли вони увійшли,
загорілась
холера
й всіх підтягнуло до землі
величезним кайданом
цей день я міг собі уявити,
бувши тобою або ж будь-ким
із його героїв
страта
й сліди ніг,
що втратились
в обличчі
змарнілого часу
як часто
як часто
видива полонять твою голову
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
відгадую,
відгадую,
щодень жахливих міазмів.
ID:
541632
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 05.12.2014 17:40:25
© дата внесення змiн: 05.12.2014 17:43:21
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
