За Вашим часом це було вже пізно.
О тій порі не слід було дзвонити,
та я дзвінок так довго відкладала,
додаючи годин отой десяток.
І мала я одне лиш запитання —
чи Ви мій лист одержали останній
(листи чомусь так часто не доходять,
а надто ті — з поштівками чи фото...).
І я почула Ваш старечий голос —
розгублений, хоч Ви іще не спали.
Мені здалось, що Ви мене, далеку,
неначе й не одразу упізнали,
а потім засоромились, і стиха,
із поспіхом догідливим, сказали:
«Так, так, одержав лист, усе в порядку.
Як справи, чи усе у тебе добре?»
І потім, коли трубку я поклала,
сиділа я спустошена, роздерта
на клаптики свідомості, в якої
не стало лету. Все зійшло на шелест
сухого листя, і у нім гуділа
зненацька усвідомлена реальність...
Я Вас втрачаю — мій, з дитинства, друже!
Я Вас втрачаю — рідний мій знайомцю,
що був містком для мене в світ дорослих,
чий погляд був — ясного оксамиту
запрошенням у чоловічу ніжність
(хоч не лише — збагнула я — для мене,
але й мене також вінчав на царство!..).
Що буду я у світі цім робити,
без Вас, мій світлий лицарю любові,
що поклонявся загадці жіноцтва
усюди, хоч би де її побачив?..
Як далі мені йти по цій дорозі
до тої віхи, позначки чи миті,
де далечінь між датами народжень,
уже не означатиме нічого?
Чи варто йти, як Вас не дожену я,
коли дійду, то Вас уже не буде,
перехилюсь за край лункої прірви,
гукатиму — та Ви не обізветесь.
О бідний мій, невірний, любий друже,
стою на місці — і біжу за Вами...
Чому я так невдало подзвонила?
За Вашим часом це було вже пізно...
Вікторія Торон
ID:
526342
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 28.09.2014 00:57:09
© дата внесення змiн: 09.03.2018 00:21:32
автор: Вікторія Т.
Вкажіть причину вашої скарги
|
