|
Астроном:
Моя Химеро, в небі, Ти мінлива!
Тебе відчую я крізь мілі́он роќів.
Моя ти неосяжна, тиха і зваблива,
З холодним поглядом кривих вітр́ів.
Моя оманлива, міфічна стерв́о,
Далеко в небі, в темній висоті.
Розпалюєш, ятруєш серця нерви,
Залишивши мене в огидній самоті...
А я піклуюсь, щоб нан́ести,
Тебе на мапи зоряних координат.
Не знаю як себе з тобою в́ести,-
Ховаєш дивних ти сво́їх принад.
Зірка:
Відкритись т́обі, не зумію,-
Далекі ми, хоч ́якби і хотів.
Я не одного ще надіями зігрію,-
Пройде життя, щоб ледве зрозумів....
Та й, власне, я нічим не краща,
Сестер своїх у Всесвіту світах.
Забудь. Справа пуста й пропаща,-
Лиш заблукаєш в з́оряних літах...
Астроном:
Жорстока,і не смій ховатись,
Бачу красу, у хмарах-оді́ялах.
Блискуча ти, вол́ієш сподіватись,
На іншого, красуне, розміняла?
Зірка:
Я - Жінка. Жагуча і холодна водноч́ас.
І силою мене не втримаєш, не завоюєш.
Лиш з часом, з вірністю, я покохаю вас,
І відстань зоряна зітреться. Ти відчуєш...
© (Анна Діденко. - 2014 р.)
ID:
523768
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 16.09.2014 10:11:33
© дата внесення змiн: 16.09.2014 16:18:00
автор: anna zakohana
Вкажіть причину вашої скарги
|