ЗУСТРІЧ.
Був звичайний день, яких чимало
У житті людському проліта.
І на скрипці суму вигравала
Свою пісню осінь золота.
Раптом, - чи здалося, - чи наснилось?!
( Ще й тепер запитую себе).
Я зустрів напівзабуте диво:
Незбагненно ніжне й голубе!
Ніби та, - яку кохав, - вернулась!
Боже мій! – ті ж очі, ті ж вуста…
На високих грудях розгорнулась
Хвиля кіс, - зваблива, золота!..
Я не смів бодай поворухнутись:
Раптом диво щезне, наче дим…
Про минуле я вже встиг забути,
Як забув, що був я молодим.
Глянула – немов пробило струмом!
Усміхнулась, - серце як в раю!
І пішла! – легка! Весела! Юна!
Тільки я, - як вкопаний, стою.
Інший час. І місто зовсім інше,
Ще й на плечах нелегкі літа.
По – над серцем тихим сумом дише
В падолисті осінь золота.
Хто Вона, - знайома Незнайомка?
Не беруся навіть і вгадать!
Днів минулих, павутинка тонка
Починає в пам’яті снувать.
Дуже гарні,теплі почуття... 
