У чужій сербській квартирі
Ми писали листівки своїм дружинам,
Що потяг наш зупинили у Сирії,
І з нами моляться халіфи і навіть равини.
Що тут тільки пісок і повітря,
Що спрага нас мучить пустельним пеклом,
Ранок приходить з колючим вістрям,
Дощем і прогнозом про небезпеку.
І нас збивають як груди брухту,
Плече до плеча, що дихати тісно,
Чужі Мойсеї у Доусона бухту
Нас не доведуть на ранок, звісно.
Що мрія поголена, наче шия,
У стерв'ятників над головами,
Диких псів нічним голосом виє
Над заплаканими небесами.
І щоб не чекали на нас ще скоро,
Але і щоб не забули назовсім,
Сьогодні у неба на обрії гори,
Яких вже роками не було досі.
