Жив-був глечик. Глечик, як глечик, не кращий і не гірший за інших. Молоком повнився. З того було йому добре. Тільки якось необачно-сильно хтось скористався ним і тоненька, як волосинка тріщина протяла денце. Глечик, як глечик. Ззовні навіть не видно було його немочі, але порожнів він з часом. Позбулися глечика. Викинули. Лежить глечик, в небо дивиться порожнім оком. Здалось йому, що життя скінчилось. Раптом на небі грім, блискавка і дощ рясний так щедро полив, що не встиг глечик отямитись, як набрався по вінця водою аж розплескувався, так йому повно було. Дощ минув, з тріщинки вода, мов життя зійшла в ґрунт. Але тепер глечик чекав. Він дивився порожнім оком вгору і було йому що робити,- він ждав з неба Води.