ПОКИ МИ ЩЕ НЕ ТІНІ
Предків забуті тіні
Ходять по Україні.
У поминальні дні,
Втомлені і сумні,
Входять у кожну хату -
Хочуть у нас спитати,
Чом же вони забуті?
Як же їм далі бути?
Ходять помежи нами,
Тихі, марні, голодні,
Просять попід церквами
Писанку Великодню.
Кожну забуту душу
Давня образа душить:
Як же рости народу
Та й без коріння роду?
Наше ж оте коріння -
Предків забутих тіні…
Слухайте, добрі люди,
Чом же вони забуті?
Чуйте, хіба ж це трудно?
Тут, в чорноземнім грудді
Їхні забуті кості
Жертвами холокостів,
Війн і голодоморів,
Переворотів, терорів…
Де ж хоч хрести-могили?
Тільки небесні крила
Вічні і невмирущі…
Предків забуті душі
Входять у сни дитячі.
Чом ти, маленьке, плачеш?
Сльози твої невинні
За усю Україну…
Люди мої заснулі,
Подоляки, гуцули,
З Харкова чи Волині,
Всіх країв України,
Запоріжжя, Полтави,
З усієї держави,
В рідну землю вростаймо,
Кров її пам’ятаймо.
Поки ми ще родина…
Поки ми ще не тіні…
Міліє пам'ять народу,
Забуваєм якого ми роду
І хто наші предки були...
... А поки ми ще родина,
А поки ми ще не тіні...
В наших душах жива Україна
І очі, як волошки в нас сині...