Ніколи не страждайте потроху. Віддавайтесь відчуттям повністю, всією душею. Не дозволяйте собі роскоші переживати за те, що серце може не витримати. Воно може не витримати, звісно. Але Ви не мучитиметесь ПОТРОХУ. Страждання припиняться одразу із ковтком повітря та останнім стуком серця.
Але якщо Ви припуститесь слабкості і не віддастесь у руки горю... Вас чекає в'язниця. Ви копатимете собі могилу і помиратимете заживо. Щодня потроху. Воно з'їдатиме Вас із середини. Потроху, непомітно, поступово. А коли буде пізно, коли Ви зрозумієте, що у полоні, - буде нікуди бігти, нікуди втікати. Ви будете вже не Ви. Це буде людина із виїденим серцем, що калантає з усіх сил і захлинається своїм же стукотом.
Тому НІКОЛИ не страждайте потроху. Плачте, кричіть, пускайте біль на волю - лиш тоді здобудете щастя і свободу.
