За столиком в прокуреному барі
Сиділи двоє. Музика лунала.
– Ще року не минуло, як ми в парі,
Але вона мене вже задовбала, –
Богдан поскарживсь кумові Миколі. –
Сьогодні вранці посварились знову.
І через що? Грошей даю доволі:
В салон піди, купи собі обнову…
Так ні, все мало! «Хочу у Карпати!
У «Буковелі» фестиваль. Збирайся!»
Сказав: «Від ранку сніг іде лапатий.
Ставай на лижі, досхочу катайся!»
Образилась, від ранку губи дує.
А так в усьому справна молодиця!
Ще молода, тому і вередує,
Вже заспокоїться, як стукне тридцять.
Микола посміхнувся сумно в вуса:
– Даремно так чекаєш цього ти.
Моїй вже сорок, але я молюся,
Щоб заспокоїлась хоч до п’ятдесяти.
Така ж проблема: не припнути в хаті!
То в санаторій хоче, то на море.
Вистави, заходи, вечірки, паті…
Що жінці добре, нам з тобою – горе!
Аж раптом на столі перед кумами
Півлітра народилась, оковита.
За нею – дядечко:
– Чи можна з вами
Посидіти разом, погомоніти?
Не хочу вас лякати (вибачайте,
Почув розмову вашу ненароком)…
Ви, хлопці, не соромтесь, наливайте!
Скажу вам… Але ні, хильніть потроху!
Мені сімдесят п’ять минуло вчора,
То я продовжую бенкетувати.
– Вітаємо! – почав було Микола,
Та іменинник зупинив:
– Ви знати
Повинні, хлопці, величезну тайну
(Пройшов серйозні я життєві школи,
Досліджуючи Жінку надзвичайну):
Вона не заспокоїться ніколи!
Моя Наталя теж восьмий десяток
Вже розміняла. Разом – вічність цілу!
Та я вважаю: мій найбільший статок,
Що зрозумів нарешті свою милу.
Жінки, звичайно, берегині миру,
Достатку, щастя, затишку в родині,
Нам надають завжди підтримку щиру.
Але не тільки гарні господині
Вони у нас. Жінки – натури творчі!
Щодня даруйте їм маленьке диво,
Натхнення й враження. Тоді без порчі
Життя ваше минатиме щасливо.
Не можна зачиняти пташку в клітці:
Марніти буде, мріяти про волю.
Свободу дайте! І в щасливій жінці
Свою знайдете благодатну долю.
Чоловікам простіше в цьому плані: вони ж головні! Їм не треба питати дозволу ні на що. Захотіли у "Буковель" - вигадали собі відрядження і поїхали! (З якоюсь канаркою... )
То що Ви пропонуєте? Мати курку вдома, щоби Вас смачненько годувала і стерегла кубельце, а інколи зустрічатися з іншими пташками?
Та я чомусь (ідеалістка )вважаю, що жінка може бути одночасно і ластівкою, і куркою (ну, хоч трішечки )...
Ох, пане Євгене! А справляєте враження досвідченого чоловіка... Курці, справді, нічого робити далеко від дому (нехай яйця гріє) А от справжні пташки - крилаті - просто помруть у неволі... Але кому що. Одні чоловіки щасливі з курками, інші - з ластівками (бо ж політає трохи, набереться вражень - а тоді таке утне! Не пошкодуєш, що живеш з ластівкою, а не з тупою куркою...)