Зима сказилась зовсім! Дуріє, навіжена!
Кидає снігом, злюка, замети насипа.
Перемела дороги хурделиця скажена,
Морозище лютує і за носи хапа.
Закутавшись в пухнастий червоно-чорний шалик
(Лиш очі визирають), біжу я до метро.
Пірнаю в підземелля подалі від навали
Кусючих ос-сніжинок в пухнастих болеро.
А в теплому вагоні скидаю рукавички,
Твій номер набираю. Немає покриття…
Сльозинками бурульки накрапали на щічки
Холодні… Обертаюсь. Не хочу співчуття!
Ненавиджу морозну, багатосніжну зиму!
Не знати безсердечній жахіття самоти.
У віхоли і хуги – ні співчуття, ні стриму!
Відрізані снігами надовго я і ти.
Страждатиму, допоки розчистиш ти дорогу?
Не зможу дочекатись закінчення зими!
Коханий, я не вірю, що так угодно Богу!
Душею крижанію, коли не разом ми.
Рішуче затягаю на шиї шалик модний.
За півгодини потяг. Коханий, зустрічай!
Нехай тепер засипле весь всесвіт сніг холодний!
У затишній хатині влаштуємо свій рай!
