* * *
На Покрову в малім селі клуб відкрили.
І товар завезли, й пісні, й говорили.
На Покрову, як повелось, храмували.
"Гей, співай, козаки!" – здалось, всі співали.
Завітало гостей тепер, як ніколи.
Жаль, що вранці якраз помер дід Микола.
На Покрову столи довкруж асфальтівки.
Храм сьогодні, а похорон – з понеділка.
Сивий конюх закурює, крутить вуса.
"Нема коней. І родичів… Та кріплюся".
На Покрову в селі краса… Плачуть вдови.
"Нам би в город автобуса, до зубного б!..
І онуків провідати, й нащот пенсій –
поміняти якісь справки у собезі..."
На Покрову з’їжджаються храмовії.
А потому – в глухім селі – вовки виють.
Як до клубу збираються парубійки, –
нема навіть причини їм зчинить бійку.
Гей, дівчата, мов горлиці, не баріться,
в свої рідні околиці поверніться!
Буде й газ, і гулятимем новосілля.
А найбільше радітимем на весіллі.
А як діток хреститимем, – свято знову.
Нову церкву відкриємо на Покрову.
Дай же, Боже, нам кращую долю мати,
гарну пісню козацькую всім співати.
Дякую, Андрійовичу, за гарного вірша про село. Якби ж пам'ятали, що всі ми родом з села. У нас он в районному центрі Новий (1977р.) Будинок культури типового проекту за перші роки незалежності по цеглинці розібрали, зараз і землю розрівняли, бур'яном заросла. Отакі хазяїни...
Такий живий і правдивий вірш Ваш,пане Олександре. 
Відчувається,що щиро вболіваєте за долю нашого українського села. 
