Минуле чарує відсутністю темряви.
Випадковий погляд -іскри й вогні.
І очі: "Спалити колишнє дерево!"
Й думки повільні, руки - не брудні.
А тепер вдвох із сьогоденням блукаємо.
Дорогу навпомацки шукаєм в пітьмі.
Прометею! Я знаю, ми разом здолаємо
Невідоме. Друже, запалюй вогні!
Кого тут дурити? Спроби всі марні.
Хіба можна морок здолати добром?
Добро взагалі - хвороблива манія,
Як на вулиці червоний комуністичний біллборд.
Знічев'я у темряву промовляю хрипко:
"Пане Едісон, ходімо гуляти у ліс.
Там подаруєте нам колбу й вольфрамову нитку.
Такий приємний потрібний сюрприз."
В кімнаті повісити лампу Ілліча.
Дуже гарно. Пасує до внутрішнього світу.
Неіснуючого друга порух плеча
Сигналізує зміну холодного вітру.
Все видно. Карта готова. Пора вирушати.
Не звертати увагу як щось кличе у темряву підло.
Не забути думки подалі приховати,
А головне: "Вимикайте, виходячи, світло".
Ах цей Сашко, все йому не так, вірш з ідеєю, моя порада - перевіряйте віршовий розмір і підганяйте щоб було мелодійніше і тоді буде пречудово
Небайдужа пофігістка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую.
просто він не має і не може бути мелодійним...
так і треба,щоб за рядки спотикалися. в мене є інші більш прості і мелодійні твори)
а це зовсім інше, навмисне спотворене
оригінально, хоч вірш читається солідно важко, і темп міняється - то довшає, то коротшає...з приводу поетичної досконалості - тут треба ще попрацювати...а щодо ідеї твору, своєрідності стилю - то мені він подобається! успіхів у творчості!
Небайдужа пофігістка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую.
знаю, художня форма тут солідно постраждала.
заходьте ще
