Безмежний обрій – небо синє, синє,
Чи є в тебе початок, де кінець?
Дивлюсь я в гору, й серце завмирає
Чи зможе хтось відчути шир небес?
Відчути так, як відчувають птахи,
Коли уперше, вітерець надій
Підхопить і несе, куди? Не знати.
Вперед, до Сонця, до щасливих мрій.
Безхмарне небо, ні кінця ні краю,
Як гарно, стати птахом назавжди
Змахнув крилом – Землі уже немає,
Лиш вітер обіймає і шумить.
Веселий вітер грається зі мною
Підніме вище, то опустить в низ
Так, я далеко залетів від дому,
Потрібно зупинитись, хоч на мить.
На землю стати, глянути навколо,
Спитати, що за дивовижний край?
Бо, може, дівчина живе тут ясноока,
Яка чекає юнака із хмар…
Моя кохана, де тебе шукати?
Гукни, озвись, поклич мене скоріш!
Я все своє життя тебе шукаю
І сумно вже становиться мені.
Та знов в політ душа моя гукає
І нові обрії, я бачу, у ві сні.
Чекай на мене – доле моя, файна
І я відчую, де ти, на Землі…
