Я заздрю тим, в кого є крила,
Тим, хто витає в небесах,
Хто відчуває вітру силу,
І гордо зветься словом “птах”.
Хотів би я злетіти в небо,
Поглянути на все здалі,
Немов той птах, без слова «треба»,
Прожити вільно свої дні.
Піддатися пориву вітру,
Здійнятись вище за усе,
На мить зависнути в повітрі
І ломанутися в піке.
Так кожен раз, як дивлюсь в небо,
То відчуваю ту жагу –
Свободи вічную потребу,
Яку, здається, не знайду.