коли тебе зустрів, повірив в байку, що любов, мовляв, існує
така щира і взаємна, вона є - але така що життя руйнує,
така що заставляє ночами не спати, вечорами страждати
а впевненого, сильного мужчину примушує на коліна вставати...
один сидить і вірші пише без зупинну, щось кричить так тихо..
а другий навіть не шукає причину, для нього це щастя, а не лихо..
коли ти починаєш розуміти, що світ страшно чорний, злий,
сидиш тоді і думаєш, пам'ять тривожиш, і сльози лий не лий...
переконуєш себе, ну нічого, напевно не моє, забуду і знайду
того хто дійсно мій, а пам'ять як на "флешці" просто стру...
і кожен раз як хочеш стерти, серце так пече, ніби зараз вмру..
і як тут бути.. коли голову піднімаєш і кажеш " Я її люблю......"
Скільки ще на ту флешку життя напише - гігабайтів не стане... час поволі лікуватиме сердечні рани, а біль робитиме нас сильнішими. але любов є - її треба шукати, нею жити, боротися, вірити і молити! Бажаю справжності і великого щастя!
oleg lytvin відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам, так стараюся робити, але інколи печаль бере своє...
от от...коли хочеш все стерти,рука тремтить..немов як стреш то вмре частинка тебе 
