Вечір на сріблених лапах,
Між хлібів бурштину повних,
Підкрадається ланами,
Слід лишаючи росистий
У медовому бур’яні.
Прислухається до співу
Соловейка у дібровах,
Що верхівками ятряться,
Між обіймів сонцепаду,
В танго пристрастнім заходу.
Сіроманця не страхають
Відголоски полум’яні
Ті, що маком дотлівають.
У ромашковому морі,
Фрезові пропікши діри.
Його очі волошкові,
Пильно стежать за світилом,
Що втаїлось в маровинні
Ворсяного виднокола,
Вже відчувши повів лиха.
Душогуб напружить м’язи,
Темряви вщетинить гриву,
Вишкіривши ікла лунні,
До світлоубивства звичні,
В піні млистій і безжальній.
Ще лиш мить, стрибком умілим,
Згасить він життя заходу…
Тіло здобичі ще тепле,
Принесе до ніжок панни,
У агатовім убранстві.
Вітром та, попестить вдячно,
Попеласто-вогку шкуру
І нашийником одягне
Шлях Чумацький на загривок,
Відданого посіпаки.
Променад умислить гордо,
Поміж берізок пістрявих,
Не учувши, що вже днина,
Вовка білого світанку,
По слідам її спустила.
