У височінь,
за сині небокраї,
в примарну даль
нескорених зірок
надію-птаха знову
відпускаю –
до тебе щоб наблизитись
на крок.
Наблизитись на ще
одну поему,
на ще одну
намріяну весну -
щоб із рядочків-квітів
діадему
тобі подарувати
неземну.
З віршів я простелю
тобі доріжку
на берег
жартівливого струмка,
якому цілувати
свої ніжки
дозволиш, коли
стомишся злегка.
А я – неподалік.
Не потурбую.
Я - птах-надія. Вірш.
Одна з квіток.
Щасливий, що
тепло твоє відчую.
Що я вже поряд, ось.
Останній крок...
"Наблизитись на ще
одну поему,
н ще одну
намріяну весну -
щоб із рядочків-квітів
діадему
тобі подарувати
неземну." - - такі образи глибокі, чуттєвіше і не скажеш і по-чоловічому ніжно. Щаслива владарка слів.
She said: gray... відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хай це почуття буде з Вами все життя! Щиро.
Вдячний. Сподіваюся, вона щаслива..
спасибі!
