На горизонті тьмяне сонце,
У мене ж хаос в голові.
Бо погляд звернений в віконце,
В якому були ми тоді.
Лиш пам’ять: твої рухи, руки
Твої й мої, неначе в сні.
Тоді не знали ще розлуки
І болю, що настав пізніш.
Були вогнем, любові жерлом…
Засліплені бажанням. Мить.
Це все було мов мить! І щезло.
«Як жити нам?» Душа кричить...
О, то був рай! Нічого злого.
Згадай, це вже було. У сні.
Лиш бачили одне одного.
Наївні. Не розуміли, що не одні…
Той жар погас, і вже немає
Того, що було нам святе.
А час летить та не питає,
Що ми не згодні на таке.
24 грудня 2005 р.
