|
Смерть,ти проклята коханням,
Хоч я страждаю,та спокій на душі,
Хоч серце в крові,а душа в нужді,
Та в твоїх тенетах я не лишусь...НІ!!!.
Сон,не начежах нічний,
Який стирав та нищив мою сутність,
Який як дим,що до небес злетів,
І зник...Лишилось згарище за ним.
Скорбота й біль,заволоділи мною,
І вічнічть налазить більмом у мої очі,
Та ні... я не піду повір,
Хоч мій біль,як хрест Христа важкий.
Прости мене,мій Отче святий,
Що так важко я зараз життя проклинаю,
Що кинули мене,з небес у вогонь,
Що я в гріхах своїх згоряю.
Кохання,яке мені нічого не дало,
Лиш вирвало живе з душі,
І те живе криком серця пролунало,
Криком ,у моїй внутрішній пітьмі..
О Боже правий,я тебе благаю,
Прости мене,зітри кохання,нехай і помираю,
Я вимолю гріхи, загою рани,
Не піду я за злом,бо я Життя кохаю.
Я знищу все, і пам*ять стане читса,
Як аркуш білий,та золоте намисто,
Відкрию серце,впущу в нього сонце,
Та аромат життя,і пісню для душі.
ID:
280634
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.09.2011 00:13:21
© дата внесення змiн: 15.09.2011 00:13:21
автор: Іван Бобітко
Вкажіть причину вашої скарги
|
