Вже поночі. Фіранка. Крізь скляні очі
Світять ліхтарики, а сірі пасма кіс
М'якими лапками в них стукають, муркочуть.
Лоскочуть душу, мережками впиваються до сліз,
Вирвати хочуть . Я визнаю. Самотність визнаю
Не хочу, та чи й мушу, безмежна хвиля підступає,
Спогад навіює, штовхає, розбити хоче, колихає.
Не спиться їй в холодну ніч, намокла стеля,
Залізти б у спекотну піч, зловити іскорку тепла,
Імла. Лише імла...Безформенна зруйнована імла
Посеред ночі, крізь неї жевріють, немов дві зіроньки
Такі ж самотні непідступні повні лукавства чисті очі.
Цікаво, як то можуть очі бути водночас чистим та лукавими!? Хотів бі бачити такі, та не хотів бі мати!
Ольга Ратинська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я хочу,хочу саме такі,от я так і знала,що ви це запитаєте,ще коли писала вірш,подумала,якщо Ковальчук прочитає,то саме так і запитає ,)))ви знаєте яку силу мають такі очі-один раз побачивши не зможеш забути
,)))ви знаєте яку силу мають такі очі-один раз побачивши не зможеш забути 
