Чому тебе завжди малюю,
Чому для тебе я пишу,
Чому без тебе я не можу,
Чому тебе одну люблю?
Чому мені так часто снишся,
У моєму буденному сні,
І моє серце ти знову тривожиш,
І ведеш до мрії і мети?
Ти-не наче небо,
Прозоре й світле водночас,
Ти-неначе море,
Бурхливе і швидке,неначе час.
Вернись до мене, я прошу,
Вернись назавжди, зупинись
Мить,прошу,до мене посміхнись.
І у душі вічно загорись.
За тобою я біжу,
А ти не озираєшся,біжиш
Я у слід кричу, та ти не чуєш,
І вже не буде, як колись.
На дворі дощ,а я стою,
Стою,і дивлюся туди,
Де світло серед темряви нічної,
Пускає проміння доброти.
В руках давно намокли квіти,
А по щоці біжить сльоза дощу,
Я на стіні твого будинку,
Напишу: Я тебе люблю.
Подивлюсь ще туди, де світло,
І все… Нема мене… Нема тебе,
Та лиш стіна твого будинку,
Назавжди збереже мене… .
ID:
264038
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.06.2011 00:40:41
© дата внесення змiн: 09.06.2011 02:03:48
автор: Іван Бобітко
Вкажіть причину вашої скарги
|
