Крізь сито моїх спогадів просієються той дим, що його ми звали нашими почуттями. Цей слизький емоційний стан, коли відчуваєш радість і смуток водночас, і ти не знаєш, що переважить наступної миті... Але найголовніше – це тобі подобається, ти стаєш емоційним мазохістом... Ти мучиш себе і свою «половинку» марними надіями на «краще майбутнє»... Ви будуєте плани, готуєте разом обід, обираєте імена для майбутніх дітей, а наступної миті: РОЗУМІЄТЕ, ЩО ЦЬОГО НІКОЛИ НЕ БУДЕ, оскільки ви створили уього лиш ілюзію, міф...
О, так, Ви будете разом ... У паралельній реальності, тій, яка називається «Якби ми не робили помилок». На жаль, ця реальність заповнена не вами, а чужими (на вигляд щасливими) індивідами. Ви там ніколи не будете. Ви дві різні особистості, які перестають бути собою, щойно орбіти їхніх душ зближуються на сантиметр ближче ніж потрібно. Ця маленька дистанція «один сантиметр душі» вирішує все, ламає ваш світогляд, плутає грішне з праведним, лякає друзів і знайомих вашою неадекватною поведінкою. Вам кажуть «Ви змінилися»... Ніби хтось Вас знав... Ніби Ви були справді СОБОЮ. Важко повірити, що хтось може бути самим собою у цьому світі механізованих емоцій і доведених до автоматизму думок...
Люди не слухають і не чують одне одного... Вони слухають свист потягів, шум машин, скрип кранів... Тільки не людей... а я все ще чую коли йде дощ, байдуже, куди він падає: на траву чи на затхлий асфальт, головне, що він змушує мене відчувати, нагадує, що завтра знову зійде сонце... Сонце моєї душі... І як би не було боляче зараз, я знаю, що найтемніша ніч – перед світанком, що десь на похмурому сірому небі є моя зірка і завтра, коли хмари розійдуться, я її обовʹязково побачу, а, можливо, ми навіть зустрінемось поглядом...
Чужа людина, прочитавши ці рядки,подумає, звичайно, що це «брєд» якоїсь істерички або просто слабачки, яка ніфіга не тямить у цьому житті... Нехай... Я знаю одне: скільки б я разів не падала і не розбивала коліна до крові, я завжди ношу із собою аптечку, повну прощення і терпіння... А головне – любові до людей!!!!!!!!!! Ні про що не жалію у своєму житті!!!! Люблю і ціную те, що маю!!! За кожну набиту ґулю дякую Богові і прошу, щоб Він оберігав людей, яких я ЛЮБЛЮ!!!!
Це самогубство – тебе любити
Покинути все...
Забути...
Жити?
ID:
369008
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.10.2012 14:31:11
© дата внесення змiн: 06.10.2012 14:31:11
автор: Соломійка Дворжак
Вкажіть причину вашої скарги
|
