Люблю людей в домашньому контексті,
таких м'яких з диванними очима,
Щоб гасові світились в грудях лампи
і вішалки носились за плечима.
Коли вони,немов з підлоги,
натерті днями,ніби воском.
І їхні втомлені,в мозолях ноги
завжди нудисти,завжди босі.
Коли на ліктях сплять коти,
заслинені,муркочуть.
Дивишся на них і ти
вже мимоволі пальцями їх за живіт лоскочеш.
Спокійні,теплі й ніби скотчем
приклеєні до всіх твоїх турбот.
Маленькі Сфінкси,а на зап'ястях
майже справжні Swatch (і),
показують нам час і місце,
щоб сісти десь у Відні на бруківку та попити заварної кави.
...а чи настільки важко бути Ноєм,
щоб кожен з нас,хто плавав,ще раз дозволив
змочити у воді сувої,а потім мокрі кинути їх в лаву.
Вони ж вціліють.Мабуть.
Заходь до найпрокуренішого пабу,
щоб дим був надгустим
і ти могла наїстись ним.
Сідай,розвівши стегна,в епіцентрі
і трохи згодом замов собі текіли з
шматками цитрусових,солі й льоду.
А всі довкола так кричать,гвалтують вуха...
Почали плавитись,спітніли.Та їх всерівно
так ніхто й не слухав.
Люблю людей,які багато п'ють.
За алкоголем все чіткіше бачиш наскрізь душу.
Я наливаю їм в горлянки безкоштовну ртуть,
вона їх тихо потім душить.
