Людно по стежині за подвір’ями,
Коло церкви - табунець машин.
Що Христос воскрес – сьогодні віриться,
Як іще не вірилось душі.
«Мов тополька, виросла хрещениця!»
«Як ви тут?» «Аж бачиш – ще живі!
Як Василь?» «Працює. Скоро жениться.
Не приїхав, передав привіт»
На могилах – паперові півники,
Наче щастя, сяють айстри й мак…
«А Сашко де?» «Коло церкви…» - рівно так…
«Вже нема?!» «Два роки вже нема…»
Тепло ллються промені між гілками,
Знову поруч мертві і живі…
Так цвіте барвінок між могилками,
Наче небо світиться в траві.
Теплий-теплий камінь над Миколою,
І його нагадує плече,
В роковини - вітряно і холодно,
А сьогодні - сонечко пече,
Два лелеки весело розкручують
Весняні небесні каруселі...
А верба цвіте… А там під кучею –
Дві живі, три кинуті оселі…
Час такий був - несло, наче в повені,
Хоч би як прижитись у містах…
Хто – приїхав, зараз – тут, на проводах,
Хто вернувсь не в хату – під хреста…
«Дітоньки зростають – богу дякувать».
«Ну, пора! Бувайте, бабо Полю»!
Каже дід: «Заріс город мадяркою
У Мишка… Отак тепер і в полі!»
Все життя – як бур’янами, бідами
Проросло… чим втішити старого?
«Відпочили б, тату!» «Як поїдете.
Що мені? А вам іще дорога».
«Ну, скоріш – машина вже під хатою»
Обнялися. «Прощавайте, діти!»
Хмари сунуть… Їхати і згадувать…
Сумувати – й спогадам радіти.
Бо ж недавно – ще сиділи ондечки,
Ще були здоровими… живими…
Горобчині крильця поти сонечка
Сяють, наче крила херувимів…
Радий, що ти публікуєшся. Знаю - доробиш, доведеш з часом. А поки що і так вірш зачіпає струни. Жаль, що втрачається краще, а лишається щось сурогатне. Власне, у місті майже все таким є - несправжнім. Я виріс у місті, але переймаюсь тематикою втрачених цінностей так, наче мене сюди насильно загнали.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щодо сурогатності - чиста правда! Наче не живемо, а граємо у життя.
Рано чи пізно ми всі будемо там... Крокуємо туди з перших хвилин життя... http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195648
Хоть будь ты Шах, иль Аладдин –
Конец у всех будет один.
Вопрос ребром стоит лишь в том,
Каким к нему придешь путем…
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Будем, звичайно. І вже багато тих хто там зустріне, і вже чимало тих, кому не захочеться відпускати
дуже гарна тема вірша,особливо сподобались -2,4,7,9,11 куплети, а в цілому складається враження, що твір написаний наспіх.Ви пишите хороші вірші,
тож навіщо Вам ложка дьогтю - в бочці меду? З повагою Євген Уткін.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, цей вірш - не з тих, що виростали поволі. Подекуди справді не найкращі рими, можливо, з часом щось знайдеться... а може - і ні. Але я бачу, Ви назвали не ті куплети, які хочеться змінити мені. Була б вдячна Вам, Євгене, якщо Ви трохи детальніше напишете, що саме Вам не подобається. З повагою,
Милочка, спасибо, что отважилась на такую тему. Ловлю себя на мысли, что встреч с близкими с каждым годом меньше, и они скорее, по грустному поводу... Перекликается немного с моим давнишним "Дорога в Балту":
С каждым годом меньше близких,
В праздники - скучать,
И родных у обелисков
Прихожу встречать...
Колесо вертит дорогу,
Как веретено,-
Видно, так угодно Богу,
Значит, суждено...
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Захотелось поделиться спокойной мудростью этого праздника, а когда увидела воробьёв с сияющими крылышками - поняла, что не смогу не написать. Спасибо, Нина!