Я вже не чую ваші голоси
Не відчуваю Ваших рук,очей,
Дорогі мої батьки,
Ще ніби вчора цілувала вас,
Та сплинули роки,вони у мене вас забрали,
У мене дозвіл не спитали,
Ви відлетіли в інший світ,
Залишив в серці болю слід,
Розлуки і прощання,так,
Залишили мені кохання,
Мій,тато рідний,ти мене навчав
Його сховати далеко в серці,
Й туди нікого не пускати,
Поки не прийде час,час справжнього
Кохання,яке живе,його,татусю,я шукала
Уже й надія помирала,
Я своє серце так приспала,
Від болю груди розривало,
Та я його не відчувала,
Хоча і знала,воно десь має бути
Можливо поруч,але ж я...
Ти ж знаєш, яка складна душа моя,
Свій образ сотворила,його зліпила
Не з вапна,що білять тини,
А із глини,яка століття визрівала,
Все добре в себе увібрала
І ніби змалювала,ті очі повніі тепла.
Татусю,мамо,де ви є?
Погляньте на своє дитя,
Любові в мене так багато,
Що ладен кожен взяти,
Хоч крихту зі мого стола,
Та де б я не була,на мене поглядає він
Отой,кого зліпила,кого намалювала
Він хоче все,або нічого,
Не хоче крихти зі стола.
Його кохати теж бажаю,
І свою душу розриваю
На дві частини
Одна це він,а друга я.
ID:
226623
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 05.12.2010 14:45:42
© дата внесення змiн: 05.12.2010 14:45:42
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|