Осінь палить листи,що писало їй літо, Прочитавши рядочки з початку до краю, Цідить сірі дощі через порване сито, У далекі краї сивий клин проганяє. Помокріла трава,стоїть гола тополя, Соромливо схилилась в поклоні ліщина, Почорніла верба у журбі серед поля, Лиш горить у саду ягідками калина. Мов сміється над смутком минулого літа, Над дощем,що живе все зганяє до хати, Червоніє яркіше,дощами умита, Хоче смуток осінній з душі розігнати. Та осіннє тепло землю вже не зігріє, А дощі перейдуть,заховаються в гори, І в один день зима фарби сірі накриє, Заховавши під ковдрою осені поле. © Copyright: Виктор Гала, 2009 Свидетельство о публикации №1909303310́
ID: 211521 Рубрика: Поезія, Лірика кохання дата надходження: 18.09.2010 20:38:41 © дата внесення змiн: 18.09.2010 20:38:41 автор: Віктор Гала
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie