1.Політ душі…
Рапсодія кохання.
Незнані досі перші почуття.
Нестримнмй біль і трепітне зізнання
Я покладу на аркуш в майбуття.
Німі слова, написані несміло,
Холодний дощ незнаного єства.
Я залишу на клаптику паперу
Щоб хтось сказав: «… вона колись була…»
Політ душі, записаний невміло
Рапсодія одвічного буття
Я залишаю приоткриті двері
Для завтрішнього нового життя.
2.У душу забрели тумани
І зневідкіль взялись слова
І попливли думок отари
У те, що зветься голова.
Їх зрозуміть не зможе кожний,
Скоріш засудять, засміють
І на вселюдному банкеті
По кожній каплі розіллють.
3.Можливо скажуть божевільна,
Не вигадана, не своя.
А я така яка вродилась
У світі з власни, хворим «Я».
