Нас осінь звела докупи, вона ж розділила навпіл,
А дощ по домівках тупав, забувши, що прийде "завтра".
Той дощ привітався скупо, питаючи: "Хто ти? Де ти?",
Напружено брів насупив, на стіл кладучі газети.
Осіння тривалість м'яко примружилась від безсоння.
Минуло вже щось із гаком, і пам'яттю б'є по скронях.
Трамвайні дроти і рельси петлею дороги-долі
Напевно везуть до Уельса, де душі німі і голі
Прощаються "по англійські", ховаються в окулярах,
Як краплі в сухому листі, на набережних, бульварах.
І холоду перепона уже не псує бажання,
Бо вечір у панталонах раптово втопився в ванні.
А скептики й реалісти, забігши в чужий провулок,
В ім'я кисло-гірких істин зробили з нічів'я вулик.
Напевно, життя триває дротами від серця в тишу,
І вже на нових трамваях ця осінь зізнання пише.
Гарно написано...
Дякую
