Мій рідний край, чому Ти захворів?
Чому Тебе спіткала така доля?
Мій рідний край, кому Ти завинив?
Де до життя твоя поділась воля?
Де той садок вишневий коло хати?
Де ті хрущі, що весело гудуть?
Де безтурботні діти, батько й мати
Щасливо, радісно, усміхнено живуть?
Де та твоя омріяна свобода,
Яку чекав Ти, не одне століття?
Де загубив свою чудову вроду
Та одягнув потріпане лахміття?
Яку надію в серці Ти плекаєш?
Якої Ти очікуєш весни?
Чи може на прихід месії Ти чекаєш?
Чи сподіваєшся на кращії часи?
Чого, скажи, чекати нам ще треба?
Які, скажи, на нас гріхи лежать?
Тривалий час очікуємо з неба
На ту велику божу благодать.
Невже згубили волю предків наших
Ми тим чеканням величезним?
Чи може намагання жити краще
І наші мрії беззворотньо зчезли?
Та годі вже! Мій рідний краю!
І, ти, шановний любий брате!
Чекати щось з-за небокраю,
Боячись випірнути з хати.
Вставай та пригадай, що ми
Могутня, велична країна!
Візьми до рук своїх ломи!
Прокинся, рідна Україна!
Патріотично!
