Візьму за руку,
Подивлюсь у очі,
І забуду вно́чі,
Що страждаю.
Це диво чи можливо все фальшиво?
Посміхнусь та й поцілую незрадливо,
І ревниво зажадаю,
Почути з твоїх уст гіркую правду.
різку на слух,бридку на смак,
Наче комок землі у горлі.
Руки безсилі,
Очі журливі,
А серце й кричить надалі:
«Кохаю,кохаю!»
А я вже відпускаю..
Та пройде період часу,
Знімаючи гримасу,
Згадаю фразу,
Яку ти так красиво говорив.
І знову впущу сльози й прокричу,
Що не кохаю,що не хочу я цього!
Та серце заперечить..
І все мовчить.
Лиш ,тихо сидячи,
з книгою в руках,
Навію смуток я собі,
засну..
