і знов зі своєю сріблястою стою,
замислений, вудкою посеред неба.
хмари питають, чого мені треба.
неба, кажу, – не базікайте,
риби мені не лякайте.
а сам?
хаха, хмари плинуть, минають,
рвуться, коліна омиваючи.
оминаю так само небажану смерть.
– а нащо тобі риба?
– як нащо? до хліба