|
Пшениця стигла і блакить...
Закрила очі ... і на мить
Побачила своїх онуків
У пазурях смертельних круків.
Вони шматтями тільця рвали
А діти вереском кричали...
Де ж бо батьки, мій Боже з неба?!
Благаю, Господи , не треба !
А круки кровию впивались,
Бенкетом пишним упивались...
З бідою серце в унісон...
Хвалити Бога, - це лиш сон.
Мої онуки десь в дорозі,
Я їх проситиму у Бозі.
Як суш землі оросить злива,-
Я стану внуками щаслива,
Я буду їх оберігати,
Мабуть, пильніш, як батько й мати,
Аби ніяка кривда десь
Їм не наврочила, як днесь
Летять безкрилі над світами,
Бо так бракує тата й мами...
Ти, Україно, люба, рідна
Така розкішна... й дуже бідна...
Зітри з лиця землі всіх круків,
Благослови життя онуків.
Хай діти повернуть з чужини
І родять внуків для Вкраїни
Без запроданця - чужака,
Дітей хапуг і хижака,
Дітей, обранців - слуг народу,
Інагурованих до роду.
Де людські цінності - нетлінні
Аж у тридцятім поколінні !
Цвіти, моя розкішна земле,
І хай ніщо вже не поверне
Історій колесо назад,
Мій внук - СІЯЧ ,а не солдат !
Ми - українці й наші внуки,
Що ,попри біль і всі розллуки,
З тобою, земле, аж до скону,
Любов нестимем, як ікону
Тобі, Вкраїно, земле мила.
Ти будеш понад всіх щаслива,
Знайдеш і сили , і уміння
Нове зростити покоління,
Те, що змете круків руїну,
Воно й відродить Україну !
ID:
695064
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 17.10.2016 21:41:03
© дата внесення змiн: 17.10.2016 21:47:36
автор: Надія Карплюк-Залєсова
Вкажіть причину вашої скарги
|
