Сонце не сяє вже так, як колись,
Зорями ніч не сія в вишині –
Всі здобуття і всі втрати злились
В щось не потрібне й тобі і мені.
Ранок уже не чеканий ні ким,
Темінь уже не дарує відрад –
Скислим вином лиш відгонить, різким,
Давніх наївних бажань зорепад.
Вже по калюжах босоніж фокстрот
Викличе докір німий та не більш.
Ми переїли кохання щедрот –
Ситий уже не допише свій вірш.
Сонце ж не зникло, і зорі вночі –
Все це лишилось. Проте, не для нас.
Щастя забуті в кишені ключі
З’їла іржа, й пил крізь пальці сплив враз...
